<br> БІБЛІЯ ОЧИМА СПІНОЗИ. <i> Володимир Литвинов </i>
<br> <b> <i> Розділ І. </i> </b> Про пророцтво
<br> <b> <i> Розділ II. </i> </b> Про пророків
<br> <b> <i> Розділ III. </i> </b> Про покликання гебреїв і про те, чи був пророчий дар властивий лише гебреям
<br> <b> <i> Розділ IV. </i> </b> Про божественний Закон
<br> <b> <i> Розділ V. </i> </b> Про підстави, чому були встановлені релігійні обряди, і про віру в історичних оповідях, а саме: на яких підставах і кому вона необхідна
<br> <b> <i> Розділ VI. </i> </b> Про чудеса
<br> <b> <i> Розділ VII. </i> </b> Про тлумачення Письма
<br> <b> <i> Розділ VIII. </i> </b> У ньому показано, що "П'ятикнижжя" і "Книга Ісуса
Навина", "Суддів", "Рут", "Самуїла" і "Царів" не є оригіналами. Потім досліджується: чи були вони всі написані багатьма авторами, чи одним тільки, і ким саме?
<br> <b> <i> Розділ IX. </i> </b> Розглядаються інші питання про ті ж книги, а саме: чи Ездра
останній приклав до них руку, а крім того, чи маргінальні примітки, які є в гебрейських кодексах, були різночитаннями?
<br> <b> <i> Розділ X. </i> </b> Всі інші книги Старого Заповіту досліджуються в той самий спосіб, що й попередні
<br> <b> <i> Розділ XI. </i> </b> Досліджується, чи написали апостоли свої "Послання" як
апостоли і пророки, а чи як учителі; а потім показується обов'язок апостолів
<br> <b> <i> Розділ XII. </i> </b> Про правдиве свідчення божественного Закону; і на якій
підставі Письмо називається Святим; І на якій підставі — словом Божим; нарешті, показується, що воно (оскільки містить слово Боже) дійшло до нас неушкодженим
<br> <b> <i> Розділ XIII. </i> </b> Показується, що Письмо вчить лише найпростішого і,
крім послуху, нічого іншого; і стосовно божественної природи
воно вчить тільки того, що люди можуть наслідувати відомим способом життя
<br> <b> <i> Розділ XIV. </i> </b> Що таке віра, хто такі вірні; визначаються основи віри, і, нарешті, сама вона відмежовується від філософії
<br> <b> <i> Розділ XV. </i> </b> Показується, що ні теологія розумові, ні розум теології не служить; і переконує нас в авторитеті Святого Письма
<br> <b> <i> Розділ XVI. </i> </b> Про основи держави, про природне й цивільне право
кожного і про право верховної влади
<br> <b> <i> Розділ XVII. </i> </b> Показується, що ніхто не може передати всього верховній владі і що в цьому немає необхідності. Про державу гебреїв:
якою вона була за життя Мойсея, якою після його смерті до обрання царів, і про її переваги. І, нарешті, про причини, чому теократія мала загинути і майже не могла існувати без чвар
<br> <b> <i> Розділ XVIII. </i> </b> Із держави й історії гебреїв виводяться деякі політичні догми8
<br> <b> <i> Розділ XIX. </i> </b> Показується, що право стосовно священних речей цілком належить верховній владі і що зовнішній культ релігії повинен бути пристосований до дотримання спокою в державі, якщо ми хочемо несхибно коритися Богові
<br> <b> <i> Розділ XX. </i> </b> Показується, що у вільній державі кожному можна думати те, що він хоче, і говорити те що він думає

"Теологічно-політичний трактат" видатного нідерландського філософа-пантеїста Бенедикта (Баруха) Спінози (1632-1677) - один із перших його кроків на шляху до створення цілісної картини світу і зрозуміння "першопричини і походження речей", що мислилося як пантеїстичне розкриття генезису всіх предметів та природних явищ з погляду тотожності Бога та природи як єдиної, вічної та нескінченної субстанції. Почавши з аналітичного розгляду текстів Старого та Нового Заповіту і критики схоластичних поглядів у контексті відомих йому історичних та суспільних закономірностей, філософ прийшов до раціоналістичного осмислення атрибутів світового становлення.